Публікації

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ: «УСЕ НЕ РОЗКАЖЕШ, УСЕ НЕ ЗГАДАЄШ»

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ: «УСЕ НЕ РОЗКАЖЕШ, УСЕ НЕ ЗГАДАЄШ»

Сьогодні все частіше можна почути про те, що ветеранів Великої Вітчизняної війни вже не залишилося. Але це не так. У Лиманському районі живуть  22 ветерани. Найстаршому з них – 97 років. Напередодні Дня Перемоги кореспонденти газети «Лиманські Факти» відвідали кількох ветеранів Лиманського району.

Найстарший ветеран Лиманського району – Фiлiпенко Василь Прокопович. Під час війни служив у розвідці, і завдяки одному з його рішень було врятовано ціле село. У той день Василь Прокопович і ще декілька бійців йшли в сторону Івано-Франківська. До них прибігла жінка й розповіла, що всіх людей з їхнього села зігнали в сарай і збираються спалити. Незважаючи на те, що розвідці не можна було розкривати своє місце розташування, Василь Прокопович вирішив підійти ближче до населеного пункту. Розвідники обстріляли склад з каністрами бензину якраз у той момент, коли підійшли німці. Жителі села були врятовані. Медаль знайшла Василя Прокоповича через багато років, коли його розшукала жінка, родичів якої він врятував.

З армії Василь Прокопович демобілізувався 1947 року і все життя пропрацював ветеринарним лікарем.

«Я не люблю про це згадувати. Коли почалася війна (я жив тут, у Першотравневому), відразу з Комінтерново прийшла повістка. Нас відправили на курси підготовки до Одеси, але через місяць звідти евакуювали. В армію я потрапив 1942 року, а 1947 – демобілізувався», – розповідає ветеран Березовський Анатолій Володимирович. За його словами, солдатів поважали всюди, де вони з'являлися. «Ішли строєм – нам відразу давали дорогу. «Наші рятівники!» – вигукували. Через село йдеш, а там бабусі вітають, з іконами проводжають. А  потім повертаєшся через три-чотири дні туди ж, а села немає – німці  розбомбили в пух і прах. Важко згадувати це», – зітхає Анатолій Володимирович.

«Війна – це найстрашніше. Пам'ятаю, як  1945 року на краю села ми побачили двох вершників на білих конях. Батько сказав, що це розвідники, значить, війна скінчилася», – згадує Наталя Сафронівна Сердюк.

«Усе не розкажеш, усе не згадаєш. Знаєте, мені якось пощастило. А чому пощастило – Бог його знає. Я, напевно, залишилася живою тому, що інколи напролом лізла, а іноді чекала. Відчувала, де явна смерть. У нас хлопці були такі хороші, розумні, завжди йшли вперед. І не поверталися ...», – зітхає Кувшинова Тетяна Карпівна, жителька Красносілки.

Дідім Вадимович Берников, ветеран із Фонтанки, розповів, що для нього означає свято 9 травня.

«День Перемоги – це свято, яке об'єднує покоління. У кожній родині – доля і історія дідів і прадідів, які відстояли свободу. Ми заплатили високу ціну за цю Перемогу, і нікому не дозволимо ні сьогодні, ні в майбутньому забувати про мільйони загиблих. Війна була трагедією, але саме вона дозволила виявити все найкраще, що було, є і буде в нашого народу  –  стійкість, мужність, згуртованість.   Саме ці якості допомогли перемогти ворога. Ми зуміли вистояти і здобути Перемогу в кровопролитній війні, якій за масштабами не було рівних у світовій історії».

День Перемоги – це можливість віддати шану всім, хто воював чи працював в тилу у воєнний час. З кожним роком ветеранів стає все менше, проте не зменшується їхній подвиг. Нам залишається тільки берегти світлу пам'ять про героїв війни й тилу, намагатися бути гідними їхнього подвигу.

З Днем Перемоги!


Поки версталася газета, дійшла сумна звістка: 4 травня відійшов у вічність найстарший ветеран Лиманського району - Фiлiпенко Василь Прокопович. Редакція Лиманських Фактів висловлює співчуття родині Василя Прокоповича.



Галерея




У вас є, що нам розповісти?
Поділіться з нами, заповнивши форму!