Публікації

ХТО ВОНИ – ЯНГОЛИ-ОХОРОНЦІ САМОТНІХ ЛЮДЕЙ У ЛИМАНСЬКОМУ РАЙОНІ?

ХТО ВОНИ – ЯНГОЛИ-ОХОРОНЦІ САМОТНІХ ЛЮДЕЙ У ЛИМАНСЬКОМУ РАЙОНІ?

Дістатися сусіднього села на коні, наколоти дров на кілька дворів, вистояти чергу в поліклініці – лише частина щоденних обов'язків соціальних працівників. З нагоди їхнього професійного свята, яке відзначають 3 листопада, "Лиманські факти" дізналися про роботу соціальних працівників Лиманського району, які присвячують своє життя тим, хто цього вкрай потребує.

“ОНУЧКА У БУДИНОК”

Їх ласкаво називають «онучка у будинок».  Вони приходять до самотніх людей, прибирають і готують, носять воду й топлять піч, ходять на базар і в поліклініку, і багато чого ще.

У Лиманському районі таких «онучок» – 35, більшість – жінки. Наймолодшій із них – 25 років, вона працює в селі Трояндове, стаж роботи в неї невеликий.  А от у Сичавці соцпрацівник -  справжній ветеран своєї справи: трудиться з 1990 року!

«Як не дивно, але люди в нас працюють довго, бо “прикипають” до своїх бабусь і дідусів. Усього в районі обслуговують 350 осіб, 14 із них самі платять за своє обслуговування зі своєї маленької пенсії, у середньому 150 грн на місяць. Їхні діти або п'ють, або пропали. Ми на безкоштовній основі, за законом, доглядати їх не можемо, якщо є працездатний родич. Ось і змушені старі люди  звертатися до нас на платній основі. Гроші ці йдуть до фонду, з фонду ми поповнюємо запас обладнання для соцпрацівників: тачки для покупок, рукавички тощо», – розповідає директорка Територіального центру соціального обслуговування Лиманської РДА Наталя Ковбаско.

«Робота дуже важка. Потрібно і в лікарні супроводжувати, і помити, і причесати й нігті постригти. Якщо людина лежача, соцпрацівник теж її доглядає, аж до того, що займається організацією похорону», – зітхає одна зі співробітниць Центру соціальної допомоги. Зарплата за таку важку працю мінімальна, трохи більше ніж 4 000 грн.

ОЛЬГА КОРНІЄНКО: «ЦЕ НЕ РОБОТА, А ЛЮДСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК»

«У мене стаж уже 22 роки. Бабусі настільки звикли до мене, що я вже не уявляю, як можу залишити їх. Приємно бачити посмішки на обличчях цих людей, коли розумієш, що робиш їхнє життя світлішим. Водночас  дуже важко пропускати через себе їхній  стан і самотність. Важко бачити, як вони борються за життя, відправляти їх до лікарні, особливо якщо виявляється, що це востаннє. Для мене це не просто робота, а й людський обов'язок. Одні чекають від нас реальних справ, інші – людського співчуття, доброго слова, співпереживання у скрутну хвилину. Соцпрацівник має бути хорошим психологом, до кожного знаходити підхід і міняти свій характер. Чесність, людяність і розуміння – найважливіші якості для нашої роботи», – ділиться Ольга Корнієнко, яка, до речі, до своїх підопічних їздить на мопеді.

КУРІСОВЕ: СІМЕЙНА ПАРА СОЦПРАЦІВНИКІВ

У Курісовому соціальні працівники  - сімейна пара,  Наталя Овчар та Михайло Корень.  Чоловік тривалий час просто допомагав дружині, а коли звільнилося місце в соціальній службі, влаштувався туди на роботу.  Обов'язки ділять на чоловічі й жіночі. Бабусі, яких вони доглядають, щасливі: тепер і жіноча рука в будинку, і чоловіча. Тож і з дрібним ремонтом допомагають, і дрова рубають, і паркан можуть полагодити. Подружжя допомагає 24 жителям села.

ШИРОКЕ: СОЦПРАЦІВНИЦЯ НА КОНІ

До своїх підопічних у Широке соцпрацівниця Тетяна Обухова їздить із Калинівки на коні. Цієї зими на неї навіть напали вовки. Однак кинути свою роботу жінка не може. Магазину й аптеки в селі немає, а Тетяна - єдина, хто привозить продукти своїм підопічним, які живуть у селі, що вимирає. «Якби не вона, ніхто б туди не їздив. Це розуміємо і ми, і Калинівська сільрада. Тетяна Віталіївна – порятунок для людей із Широкого, оскільки вона допомагає не лише своїм підопічним бабусям, а й усім, хто цього потребує», – розповідає Наталя Ковбаско.

ДОБРОСЛАВ: ЩАСЛИВА ІСТОРІЯ

Дивовижна історія сталася рік тому в Доброславі. Соцпрацівниці доглядали пенсіонерку, якій було вже 92 роки. Жінка вже дуже погано себе почувала, а через якийсь час навіть перестала відчиняти двері. Тому соцпрацівницям довелося викликати рятівників і доставити ледь живу бабусю в лікарню.  Але незадовго до цього вона розповіла, що втратила паспорт і попросила пошукати в її документах. Коли соцпрацівники перебирали папери, то знайшли давній лист і вирішили написати за адресою. На диво, отримали відповідь на лист.  Виявилося, що в бабусі в Одесі є племінник, і коли жінка повернулся з лікарні, племінник уже чекав на неї вдома.

А далі відбулося і зовсім неймовірне. Племінник переїхав до бабусі в Доброслав.  І 93-річна жінка, яка ще вчора не могла з ліжка встати, почала ходити і навіть спускатися сходами з другого поверху. Соцпрацівниці розповідають, що готувати племінник уміє лише пельмені, а от борщ привозить із Одеси. Там живе його донька, яка й годує всю родину.

Редакція газети «Лиманські факти» вітає соціальних працівників із професійним святом! Бажаємо вам сил і невичерпної енергії, яка наповнює змістом вашу нелегку роботу.


Галерея




У вас є, що нам розповісти?
Поділіться з нами, заповнивши форму!