Публікації

ІВАНОВЕ: НІ НАРЕЧЕНИХ, НІ ДОРІГ, НІ ПЕРСПЕКТИВ

ІВАНОВЕ: НІ НАРЕЧЕНИХ, НІ ДОРІГ, НІ ПЕРСПЕКТИВ

«Після об'єднання в ОТГ ми перетворилися в запущену околицю»

Після кожного виїзду «Лиманського ревізора» ми отримуємо листи, у яких жителі просять звернути увагу на їхнє село. Але стільки запрошень, скільки прийшло із села Іваново, ми не отримували ніколи. Тому й вирішили перевірити, як живеться селу з трьома назвами в складі першої об'єднаної територіальної громади Лиманського району.

Поселення Малий Буялик - саме так звучить історична назва нинішнього Іванове, яке виникло понад 200 років тому. Уперше поселення згадується відомим краєзнавцем Аполлоном Скальковським  1837 року. У «Творах одеського жителя» він описав історію переселення 19 грецьких сімей на чолі зі священиком, які й стали засновниками поселення Малий Буялик. 1923 року село було перейменовано у Свердлове, а  2016 року - в Іваново.

До сих пір жителі Іванове в суді намагаються повернути селу історичну назву, але поки безрезультатно. Пам’ять про історію зберігають декілька ентузіастів. 

«Я знаю історію нашого села, я одна із нащадків греко-болгар, які тут жили. Тепер, звичайно, мало хто пам'ятає історію нашого краю. Старожилів майже не залишилося. Начебто й музей якийсь був нашої історії, але не знаю, чи збереглося щось. Я стежу за судовими процесами стосовно назви, ось буквально днями слухання буде чергове», – розповіла місцева жителька Еля.

Реальність сучасного Іваново захоплює не так, як його історичне минуле. Перша вулиця, на яку ми потрапили, виявилася абсолютно непридатною для пересування. Болото, бруд, калюжі ... При цьому погодні умови в той день були явно на боці Іваново – у калюжах відбивалося блакитне небо, і загалом картинка навіть із повною відсутністю інфраструктури здавалася оптимістичною.

Із 5-ти стовпів ліхтар висів на одному. Чи працює він у темний час доби, нам дізнатися не вдалося: із живих істот на вулиці ми зустріли тільки ворон на дереві та зграю величезних собак, які гуляли між будинками. Навіть після того, як ми вибралися з болота і зустріли людей, ми так і не дізналися точної назви цієї вулиці. Правда, нас переконали, що трохи вище, на другій і третій вулицях,  життя все-таки є.

В основному місцеві жителі працюють в Одесі. На щастя, дістатися не складно, і траса поруч, і по Іваново курсує маршрутка кожні 30 хвилин. У цьому плані Іваноно пощастило набагато більше, ніж їхнім більш віддаленим від траси сусідам. Причому  місцева Іванівська маршрутка до Одеси коштує всього 10 гривень, тоді як Доброславская маршрутка обійдеться у 25.

Незважаючи на те, що влада всюди хвалиться тим, що Красносільська об'єднана громада стала першою ОТГ в районі і завдяки цьому вирішила безліч проблем, іванівці оцінюють результати об'єднання не так оптимістично. Кажуть, що з тих пір, як село увійшло до складу Красносільської ОТГ, для них ускладнилися всі адміністративні процеси.

«За кожним папірцем тепер потрібно їздити в Красносілку. Прямого транспорту немає, спочатку чекаєш нашу маршутку, потім Красносільську, за годину не доберешся, треба відразу розраховувати на половину дня, а то й більше. Незручно дуже», – розповідає Ольга.

Об'єднання громад сталося 25 жовтня 2015 року, тобто вже четвертий рік влада не може придумати механізм, який би спростив жителям процес отримання документів.

«Своєї сільради в нас немає, є староста села, але староста тепер нічого не вирішує. А сільрада в нас тепер у  Красносілці, нам це дуже незручно й неприємно. За кожною довідкою потрібно їхати, а якщо терміново треба, як бути? Ось провулок, де я живу, подивіться, хіба тут можна пройти? Ні! 10 метрів від дороги ні проїхати ні пройти. Скільки вже просимо заасфальтувати дорогу, та все марно. Кажуть, на стадіон виділили гроші і все, більше немає. Освітлення вечорами теж немає, тільки в центрі, і то я сама не бачила, ввечері навіть не виходжу з цього бруду», – обурюється місцева жителька.

Іваново називають цаством тьми. Увечері з домівок краще не виходити. Усі обіцянки, які давали жителям перед об'єднанням із Красносілкою, так і залишилися обіцянками.

«Нам, звичайно,  багато всього обіцяли, а зробили тільки дорогу від зупинки в центр села 2 роки тому, а нещодавно – маленький стадіон. Це за цілих 3 роки. Навіть дитсадка в нас немає. Із дітьми їздять хто в Красносілку, хто в Одесу, хто в Першотравневе», – поділилася Олена.

«Аптека наша закрилася. Я так зрозуміла, що її пограбували кілька разів і господар вирішив закрити. Тепер в аптеку ми їздимо до Одеси», – додає її сусідка.

Школа в Іваново тільки до дев'ятого класу. За школою – міні-стадіон. Його побудували якраз за кошти ОТГ. На цьому кошти для Іваново скінчилися.

«На будь-яке наше прохання в Красносілці відповідають: стадіон побудували, грошей більше немає. На дорогу, освітлення та ін. – ні, не просіть», - жаліються нам місцеві жителі.

«Стадіон почали будувати місяців 2 тому.  Його не можуть закінчити через погодні умови. Навколо ще повинні зробити доріжку і встановити тренажери. Я прошу ще зробити теплу роздягальню, щоб хлопці могли переодягатися для занять. Я викладаю фізкультуру, трудове навчання, основи здоров'я і веду після занять футбольний гурток, а ще я класний керівник», – розповів шкільний учитель.

Школа навіть зовні здається зовсім невеликою, будівля стара, але видно, що її намагаються максимально підтримувати в пристойному вигляді. Воно й зрозуміло, школу знову-таки обіцяє керівництво ОТГ, а ось чи збудеться обіцянка?

«У нашій громаді стадіон є тільки в нас. Через років два нам теж обіцяють школу побудувати, щоб можна було відокремити 10-11 класи. Зараз у нас – із першого до дев'ятого і нульовички із п'яти років. У школі наразі немає вчителя біології. Місцевих на всю школу 3 вчителі, інші приїжджають хто з міста, хто з Першотравневого», – розповідає вчитель.

Від школи ми вирушили далі вглиб села до центру, хоча в Іваново центр як такий взагалі важко знайти. Колишня будівля сільради здається зовсім покинутою. На двох поверхах ми знайшли всього один працюючий кабінет, у  якому брали платежі. Там ми й дізналися, що в Іваново на сьогодні живе близько 1600 осіб у 640 дворах. Старости села, незважаючи на те, що ми прийшли в приймальний час, на місці не виявилося. Пошта працює тут 3 дні на тиждень.

Серце  села – Будинок культури. Ось, виявляється, де вирує життя: тут і дитячі гуртки, і для дорослих заняття, танці, пісні, клуб народних традицій і любителів доміно, театр мініатюр, бібліотека та ще дуже багато різних занять для будь-якого віку та інтересів. Працівники Будинку культури тільки приїхали з колядок, були зранку в церкві, у місцевій амбулаторії, колядували по селу. Розповіли, що на завтра запланована поїздка з програмою в Красносільську сільраду, у кінці тижня ще захід. І все б добре, але це життя теж тримається на ентузіазмі людей, яким не ба́йдуже. У будівлі опалення немає, температура повітря практично як на вулиці. Опалюється обігрівачем одне невелике приміщення, воно в зимовий період стає реквізиторською, роздягальнею, місцем для тренувань і репетицій.

«У нас є клуб сімейного дозвілля, жителі збираються цілими сім'ями, їздимо на екскурсії, проводимо конкурси, свята, готуємо програми для виступу. Дуже популярний гурток народних традицій, вивчають розповідають про обряди, традиції, це дуже цікаво», – розповідає директор Будинку культури Марія Нагалко.

Про кожний колектив Марія Йосипівна розповідає з таким натхненням, що відразу хочеться записатися. Ось чому в Будинку культури вирує життя – за кожною ініціативою стоїть конкретна людина. Приємно бачити, що директор Будинку культури по-справжньому пишається кожним учасником численних колективів.

Напроти Будинку культури –  церква Іоанна Хрестителя. Цього року  їй виповнилося 214 років. Територія церкви дуже доглянута, організованi доріжки, клумби, із динаміків лунає спів. Жителі  села дуже добре відгукуються про місцевого настоятеля, кажуть, що він небайдужий і діяльний. Розповіли, що при церкві він організував для дітей щось на кшталт школи раннього розвитку. Для села, де немає дитсадка, – це просто порятунок.

Відразу за церквою - старе кладовище, від нього залишилося кілька похилених кам'яних хрестів.

«Ховати тут стали після того, як освятили церкву в 1805 році. А тепер воно нікому не належить, батюшка просив передати церкві цю землю, хотів облагородити. Але передати не захотіли. Так вона і стоїть нічия, недоглянута», – розповіли нам у приході.

Ми подивилися на понівечене кладовище, і стало до сліз шкода, що років за 100 від нього нічого не залишиться.  Ще один відрізок історії буде стертий і не відновлений. Можливо, десь в іншій реальності цей об'єкт узяли б під охорону держави. А поки цього не відбувається, стародавнє кладовище греко-болгар в Іваново продовжує руйнуватися.

Ми вже виїжджали з Іваново, коли на очі нам трапився мотоцикл, на якому якимось дивом умістилося п'ять осіб. Місцевим мотоеквілібристам безумовно сподобався викликаний на нас ефект. Насправді ж ця картинка виглядала як символ життя в Іваново – старий мотоцикл, який, незважаючи ні на що, якимось дивом ще рухається. 

Насамкінець, хочеться побажати всім тим небайдужим людям, яких ми зустріли в Іваново, щоб їхній внутрішній мотор не підвів, і вони таки витягли своє село у світле майбутнє.  Тим більше, як ми дізналися в сільраді, надія на це є. 2016 року керівництво ОТГ доклало чимало зусиль для того, аби був прийнятий новий Генеральний план Іваново, яким передбачено серйозні кроки для розвитку села – його рекреаційних та оздоровчих зон, а також виробничої зони. Заплановано створення обслуговуючих підприємств, які мають створити нові робочі місця й наповнити бюджет.

 Утілення цих планів у життя –  іспит для влади. Чи складе вона цей іспит? Хочеться вірити. Бо іванівці того варті.


Галерея




У вас є, що нам розповісти?
Поділіться з нами, заповнивши форму!