Публікації

КАРНОМУ РОЗШУКУ УКРАЇНИ – 100 РОКІВ!

КАРНОМУ РОЗШУКУ УКРАЇНИ  – 100 РОКІВ!

ПОКЛИКАННЯ ЧИ ХВОРОБА, КОМАНДА ЧИ СІМ'Я, НЕБЕЗПЕКА ЧИ РОМАНТИКА?

Саме 15 квітня 1919 року Декретом Раднаркому України була утворена окрема секція судово-кримінального розшуку. Професія оперуповноваженого карного розшуку – одна із найскладніших і водночас непублічних. Про оперативників знято багато фільмів і серіалів, однак вони практично не відображають реальної роботи поліцейських. А романтичний ореол має небагато спільного з важкою, кропіткою й небезпечною роботою.

У  тому, що у співробітників карного розшуку практично не буває вільного часу, ми переконалися на власному досвіді, коли кілька днів поспіль переносили зустріч із заступиком начальника Лиманського відділу поліції – начальником слідчого відділення Василем Ободовським. Зрештою інтерв'ю вдалося записати лише на початку 11 ночі, та навіть у цей час Василь Олександрович був у дорозі.

Як Ви, Василю Олександровичу, прийшли в карний розшук?

– У карному розшуку я з 2011 року. Ще з дитинства мріяв стати міліціонером. Побачив, як люди працюють, захотілося розвиватися в цьому напрямку і «романтики».

Пам'ятаєте свою першу справу?

- Намагаюся не запам'ятовувати справи, бо якщо все запам'ятовувати, можна стати психом. Перша справа – це вбивство на Красносільських  дачах. Пам'ятаю, що ми у відділі послідовно відпрацьовували раніше судимих і поступово дійшли до злочинця. Чим мені і сподобався  розшук. Якщо щось траплялося, усі оперативники виходили й виконували свою роботу, і немає значення – вихідний, відпустка чи на лікарняному. Тоді нас у відділі було 21, зараз – 12 осіб. У зв'язку з переходом від міліції до поліції штат скоротили з 21 до 15, назаразі в нас 3 вакансії.

А найважча справа? З огляду на Ваш величезний досвід, які злочини важче розкривати?

- Найважчі – це нерозкриті справи. Складно розкривати підготовлені розбої. Коли злочинець тижнями може стежити за жертвою або об'єктом. Адже до злочинів часто серйозно готуються, можна сказати, як і ми, тільки по інший бік закону.

Буває, що злочинець затриманий, але доказової бази немає. Ми знаємо, що злочинець винен, але це неможливо довести. А ще трапляється так, що з ланцюга злочинів, розбоїв або серійних крадіжок вдається довести лише одне.

Про співробітників карного розшуку знімають серіали й фільми – це синонім небезпеки і сміливих людей. Розкажіть про найбільш екстремальну ситуацію, у яку Ви потрапляли?

Найбільш екстремальна ситуація сталася із застосуванням вогнепальної зброї. Озброєний  злочинець напав на співробітників і спробував сховатися після того, як вбив людину.

Що для Вас карний розшук?

Карний розшук – це невиліковна хвороба. Для мене це ще й покликання, люблю я цю справу. Іноді навіть більше, ніж сім'ю, але дружина ставиться поблажливо. Ми з нею визначилися, щоб вона не псувала собі нерви, що я начебто в рейсі ну і намагається не переживати.

Письменник Чингіз Абдуллаєв у своїй книзі "Термін засуджених" написав про співробітників карного розшуку так: «У карному розшуку виживають лише два типи людей: перщий – скрупульозні, неквапливі прагматики, які до кожної дорученої справи ставляться виважено й раціонально, бачать у будь-якому злочині лише свою роботу, яку потрібно виконувати сумлінно; і другий тип –азартні, ризикові сищики, які захоплюються і люблять авантюру, пригоди, несподіванки». Ви згодні з цими словами? Вам здається справедливим такий вислів? До якого типу Ви б віднесли себе?

Я більше відношуся до другого типу, а перший, на мій погляд, – це навіть не тип, а те, що приходить з досвідом. У моїй команді всі такі як і я, але, напевно, бувають і більш спокійні, прагматичні.

Кажуть, що карний розшук – це насамперед команда. Ви згодні з цим?

Звичайно! Без команди, без підтримки не буде толку. Ми один одного завжди прикриваємо, це поширюється і на робочі питання, і на сімейні. Якщо комусь потрібно побути вдома або виїхати з якихось причин, ми завжди прикриємо, вийдемо додатково.

Тиждень треба працювати – працюємо тиждень, на 8 березня - усі виходимо. Потім, звичайно, перед дружинами просимо вибачення, але  якщо треба виїхати на затримання, то це перенести неможливо. Думаю, наші дружини вже змирилися.

Про те, що ми іноді працюємо цілодобово,  не є перебільшенням. У нашому відділі є мій улюблений диванчик, на якому я можу поспати декілька годин, щоб не витрачати час на дорогу додому.

Співробітники карного розшуку - які вони? Які їхні відмінні риси?

Це вперті люди, які люблять азарт. Мені колись мій начальник сказав: «Пхнеш? Пхни!». Тобто, діяти треба до останнього, і навіть якщо вперся, шукай вихід.

Чого, на Вашу думку, не прощає карний розшук?

Зради.

А який секрет вашого успіху? Із яких основних ланок він склався?

Та ж упертість, добре зібрана команда, підтримка, ну й «оперський фарт» – є таке поняття.

А є прикмети у співробітників карного розшуку?

Прикмет дуже багато, і вони по-справжньому працюють, я сам кілька разів стикався з цим. Якщо по дорозі на місце злочину зустрів похоронну процесію – на удачу. А якщо побачив весілля, можна  відразу повертатися у відділ. Кажуть, на стіл не можна сідати, може статися вбивство, і з цим я теж зіткнувся на практиці. За це раніше старі опера били по сідницях.

15 квітня в Україні відзначається День працівників карного розшуку. Цього року службі виповнюється 100 років. Щоб Ви побажали тим, хто зараз працює, і тим, хто пішов на заслужений відпочинок?

Бажаю завжди залишатися людьми в будь-яких ситуаціях. І оперського фарту всім співробітникам!

Редакція газети «Лиманські Факти» вітає всіх співробітників кримінальної поліції з ювілеєм служби і дякує за безпеку на вулицях району та країни.




У вас є, що нам розповісти?
Поділіться з нами, заповнивши форму!