Публікації

ЛИМАНСЬКИЙ РЕВІЗОР. ПЕРШИЙ ПУНКТ ЗУПИНКИ “ЛИМАНСЬКОГО РЕВІЗОРА” – СЕЛО ЛЮБОПІЛЬ.

ЛИМАНСЬКИЙ РЕВІЗОР. ПЕРШИЙ ПУНКТ ЗУПИНКИ “ЛИМАНСЬКОГО РЕВІЗОРА” – СЕЛО ЛЮБОПІЛЬ.

У цьому випуску газети ми розпочинаємо нову рубрику  - “Лиманський ревізор”. Ми часто робимо висновки про життя в районі з повідомлень із райцентру чи з багатих приморських сіл. А що відбувається в глибинці? Щоб дізнатися про те, яке воно – справжнє життя - наші кореспонденти поїдуть у найвіддаленіші села району та  заглянуть у “Богом забуті куточки”. Отже, поїхали! 

Якщо ви захочете швидко дізнатися про село Любопіль, то ані офіційні джерела, ані навіть інтернет вам не допоможуть.  Сільська рада не має свого сайта, а з Вікіпедії можна дізнатися лише те, що село знаходиться на північному сході Одеської області й кількість населення становить за одними даними 833 особи, за іншими – 905 осіб станом на 2001 рік.

А от якщо вам знадобиться не просто почитати, а ще й доїхати до Любополя, то це завдання виявиться ще більш складним. Відстань від Доброслава -  усього 18 кілометрів, але насправді доїхати чи виїхати кудись любопільцям – це справжнє випробування.

Коли ми звернули з Миколаївської траси й побачили дорожний вказівник із написом “Любопіль”, на якому всі букви майже стерлися, а яскравою залишилася тільки буква П, ми навіть не зрозуміли, що це попередження – попереду на вас чекає справжній П..., тобто дорога, м'яко кажучи, Погана.  (ФОТО)

Не доїжджаючи до Любополя з десяток кілометрів, дорога різко закінчується, і починається багатокілометрова смуга перешкод. (ФОТО)

“Це вам ще пощастило, що погода сонячна й сухо”, - сміявся, дивлячись на те, як ми пробиралися через ями, місцевий водій, який їхав за нами.  “Цю дорогу нам обіцяють зробити вже не один рік. Минулого року почали, частину зробили, і все... тиша. Зате свято влаштували – День села, усі чекали дорогу, а нам артистів у подарунок”.

“До Доброслава маршрутки їдуть лише 3 рази на тиждень – у понеділок, середу та п’ятницю.  Якщо щось трапилося і треба їхати – люди бігають і благають сусідів, щоб довезли. Якщо комусь на роботу, то по 4-5 осіб сідають у машину і їдуть разом. Через дачі, це десь 3 кілометри від нас, автобус їде на Южний, якщо погода хороша, можна три кілометри пройти пішки і сісти на нього», - розповідає місцева жителька Ірина.

Перший державний символ, який нам трапився в Любополі, – це був, судячи з усього, український прапор, але дивних кольорів -  фіолетово-жовтий. Мабуть, не міняли цей прапор дуже давно. Ми навіть зупинилися й запитали, що ж це за установа? Виявилося – швацький цех. (ФОТО)

А от перший пам’ятник, який ми побачили навпроти сільради, здивував ще більше. Виявилося,  що це – бюст Олександра Суворова. (ФОТО)

До речі, складається враження, що в Любополі все носить  ім’я князя – тут і центральна вулиця імені  Суворова, і навіть колись помпезні, а зараз облізлі ворота, за якими в минулому починалось велике державне господарство, до сих пір зберегли надпис – “Колгосп імені Суворова”. У туристичних довідниках із цього приводу пишуть: “Старовинні села Лобопіль і Пшеняне пам’ятають ще походи Суворова, військо якого проходило тут у часи завоювання чорноморського узбережжя”. (ФОТО ВОРОТА)

Щоб дізнатися подробиці життя любопільців, ми насамперед звернулися до сільради. Але голову, Олександра Рембача, на жаль, не застали. Місцеві жителі нам згодом пояснили, що не там шукали.

“Після 13-ої години в сільраду можете не йти, там зачинено. Якщо хочете знайти голову сільради, ідіть по асфальтованій  стежці за будівлю, там у нього фермерське господарство, там його і знайдете”,- розповіли місцеві.

У сільраді ми зустріли лише одну співробітницю, але знайомство навряд чи можна назвати приємним. На нашу пропозицію поспілкуватися почули відповідь: “Це ще навіщо?!” Посвідчення журналістів на гостинність жодним чином не вплинули. Єдине, чим нам допомогли в сільраді – це дали номер телефону, який майже ніколи не відповідає.

Тож ми поїхали по селу.

От що в Любополі чудове – це краєвиди і повітря. Око радується, дихати – не надихаєшся. Центральні вулиці заасфальтовані. І люди. Люди тут дуже доброзичливі. Але живеться їм не легко.

«У Любополі живе 700-800 душ, але в нас немає ані аптеки, ані лікарні. Усе це обіцяють уже багато років. А якщо захворів або терміново треба їхати – біда. Таксі з Южного - 300 гривень. Я можу заплатити 300 гривень?» - жаліється баба Шура.

«Люди працюють, хто де знайде роботу.  Якщо пощастило, можна влаштуватися прибиральницею за 1000 гривень або поваром за 3000. Багато хто працює на паштетному заводі в Ранжево, але туди теж доїхати треба. Багато хто живе з того, що вирощує на землі, у кого 2 га, у кого - 20. Старі – ті теж щось садять під вікном,  збирають і їдуть продавати на ринок у Южний. Один раз на тиждень приїжджає автобус у неділю, о 7 ранку, туди, о 15 - назад. Автобус забитий, усі із сумками. Ось що продадуть, на те й живуть», - розповідає молода жінка, яка попросила не називати її ім’я, бо «мені ще дитину до школи віддавати».

До речі, школа в Любополі є, а от садочка немає. Точніше, ще років 25 тому він був, але потім його закрили. І зараз будівля розрушена, усередині зберігається чиєсь сіно, а діти, судячи з написів на стінах і залишків пляшок, сюди ходять, але вже в інших справах. (ФОТО)

«Я ще застала садочок, ходила туди, як маленькою була. Він хороший був, великий, і місцезнаходження добре. А тепер одні стіни залишилися. Пам’ятаю, коли закривали, так місцеві, хто поруч живе, дитячі горшки та іграшки звідти розтягували. А потім усе винесли. Обіцяли дитячий садок у Візирці. Ми складали списки, позбирали дітей, а потім нам  сказали, що місць немає. Мало хто возить туди. В основному діти сидять удома», - розповідає Ірина.

«А ще були розмови, що тут замість школи нам садочок зроблять, а в школу діти будуть їздити автобусом у Першотравневе. Я з цього приводу дуже переживаю, особливо, якщо холод, ожеледиця…», - розмірковує жінка.

«А от що в нас добре – художній керівник у клубі з’явився. Займається з дітьми, вони їздять по району, танцюють на святах», - посміхаються подруги.

Знайти людей, які б з оптимізмом дивилися в майбутнє і  вірили в реформи, у Любополі нам не вдалося. Навіть одну з найуспішніших реформ – децентралізацію – місцеві сприймають з недовірою.

«Думаю, що після об’єдання в єдину громаду  стане ще гірше. Це ж по документи ми змушені будемо їхати аж у Візирку. А як туди їхати, якщо ні дороги, ні автобусів. Ну, молоді ще доїдуть, а нам, старим, як? Он Візирка нам подарувала гойдалки для дітей. Собі нові поставили, а нам старі віддали – викопали разом із бетоном. Так навіть їх не встановили. Так і лежать тут», - жаліється дід Володя. (ФОТО)

Поспілкувавшись із місцевими жителями, ми знову проїжджали повз Любопільську сільраду і помітили  малу архітектурну форму. Скоріше за все, це - зупинка, півтора на півтора метра завбільшки. А на ній напис: “Возродим Украину”.  Дивлячись на облізлу фарбу, спало на думку –  дуже символічно. (ФОТО)

Ми виїжджали з Любополя із змішаними почуттями і в голові крутилося одне питання: “У нас така багата земля, і чому ж ми так бідно на ній живемо?”



По слідах подорожі в Любополь....  
Ураховучи, що в Любопільській сільраді службовці дуже  зайняті “серйозними” справами і спілкуватися з журналістами їм нема коли, ми вирішили звернутися за коментарями до депутата районної ради від Любополя Оксани Павлюк. І отримали роз’яснення щодо найболючіших питань села.  

- Пані Оксано, так що ж все-таки відбувається з дорогою на Любопіль? Є надія, що її врешті-решт відремонтують? 

- Дорога – це наш біль. Минулого року за рахунок обласного бюджету вдалося відремонтувати лише частину дороги – близько 3 кілометрів. Залишилося ще майже 5 км. Треба розуміти, що ця дорога не місцевого значення, тобто її ремонт не може фінансувати ні сільська, ні районна влада, ні окремі депутати, хто б там що  не розповідав. Депутати можуть  скільки завгодно піаритися на цій темі, але фінансування йде з бюджету. І в бюджеті кошти на її ремонт не заплановані.

- Це означає, що любопільці весь цей час чують пусті обіцянки й наступного року чекати на ремонт дороги марно? 

- Надія є. І пов’язана вона з тим, що на територію Любопільської сільради зараз прйшли два інвестори – американська і литовська компанії, які будуватимуть тут вітрогенератори.  Ми були присутні на обговоренні меморандуму, який ці компанії підписали з облдержадміністрацією, і вони взяли на себе зобов’язання відремонтувати цю дорогу. Очікуємо, що це буде наступного року.

- Друге болюче питання – транспорт. Чи є надія, що транспортне сполучення з Любополем стане регулярним?  

- Транспортний колапс у нас почався не сьогодні. Колись, дуже давно, із Любополя тричі на день їздили автобуси в Одесу. А тепер – тричі на тиждень, і тільки в Доброслав. Ми неодноразово писали листи в різні організації, автопарки, але відповідь одна – їм не вигідно. І це насамперед пов’язано зі станом дороги. Зараз же всі автобуси належать приватним компаніям. І ніхто не хоче розбивати свій транспорт, тим більше, що людей їздить небагато. Тобто про більш регулярні перевезення можна буде говорити лише після того, як зроблять дорогу. Але не тільки це. Проблема в тому, що треба розвивати всю інфраструктуру, і люди будуть їздити. От з’явилося в нас підприємство – паштетний завод, і туди на роботу їздять люди і з Доброслава, і з Першотравневого, і з Візирки. Треба створювати робочі місця - і село оживе.

- А що має робити влада, щоб створювались робочі місця? 

- Влада повинна будувати інфраструктуру, необхідну для життя, і не заважати підприємливим людям. Ви бачили наш дитячий садок, точніше те, що від нього лишилося? Як може жити в селі молодь, якщо немає куди відвести дітей? А школа? Ми створили громадську організацію “Комінтернівська ініціатива” і допомагали школі придбати нові двері, тому що старі трималися лише на фарбі, допомагали придбати меблі в школу, завезли нові парти. Але ж це не вихід. Треба будувати нове приміщення, а частину школи можна було б віддати під дитячий садок. А це величезні гроші, тут потрібна допомога району й області.

- А чи справді дітей із Любополя планують возити до школи в Першотравневе? 

- Не думаю, що це реально. У Першотравневому прекрасна школа, але ж вона не гумова. Вихід один – будувати. І ми будемо докладати всіх зусиль – і організаційних, і спонсорську допомогу надавати, щоб у Любополі почали це будівництво.

- Як Ви вважаєте, це реально? І взагалі, реально вдихнути нове життя в Любопіль? Адже настрої, які ми почули в селі – це суцільна зневіра. 

- Це цілком зрозуміло. Люди втомилися від обіцянок. Люди не вірять у реформи, не вірять, що про них хтось подбає, не вірять, що після об’єднання громад доходи на різні села будуть розподілятися рівномірно й Любополю щось перепаде. Люди розуміють, що розраховувати треба лише на власні сили. У нас є молодь, яка  готова щось робити. От, наприклад,  молодий хлопець організував птахоферму. Поки що невеличку, але він збирається розвиватися. А це – робочі місця. Або інший приклад – наш молодий художній керівник клубу - Катя Циганенко. Теж місцева дівчина. Вона сама проявила  ініціативу,  звернулася до мене, і ми допомогли пошити костюми дітям. Так тепер діти зайняті. 

- А окрім ентузіазму окремих людей, є реальні передумови для розвитку Любополя? 

- У четвер сільрада буде приймати головний документ села. Нарешті ми розробили генеральний план Любополя, який дасть можливість розширити межі села. Для людей це означає, що нарешті з’явиться можливість приватизувати земельні ділянки. Тому що раніше генплан був тільки на маленьку центральну частину села. А як людям будувати домівки, як жити, якщо ти не можеш відчути себе хазяїном на своїй землі? Тепер цю проблему буде вирішено. І головне - це дасть можливість отримувати податки в бюджет з підприємств, які знаходяться на нашій території. А будуть гроші в бюджеті – буде розвиток.


Галерея




У вас є, що нам розповісти?
Поділіться з нами, заповнивши форму!