Публікації

ЛИМАНСЬКИЙ РЕВІЗОР: ЖАХИ І ПРИНАДИ КУБАНКИ

ЛИМАНСЬКИЙ РЕВІЗОР: ЖАХИ І ПРИНАДИ КУБАНКИ

Красносільська об'єднана  громада  була першою ОТГ в Лиманському районі. Як живеться селам, які колись об'єднались навколо Красносілки? Відповіді «Лиманський ревізор» шукав у селах Кубанка і Нова Кубанка. Поїхали... 

ДОРОГА

Чим далі від'їжджаємо від Красносілки в бік Кубанки, тим гіршою стає дорога: спочатку в асфальті з’являються ями, а потім покриття і зовсім зникає. Прямо перед тим, як обривається асфальт, бачимо накатану ґрунтовку, яка повертає  в поле – так місцеві об'їжджають суміш з крупного щебеню і грудок землі, із яких далі стелеться шлях.

“Щебінь – це вже нічого. Раніше тут взагалі не можна було проїхати”, – діляться з нами місцеві.

Дорога через село – ґрунтовка. Біля першого будинку запитуємо, де центральна вулиця.  Виявляється, ми вже на ній.  Вона не відрізняється від інших, бо асфальту в селі в принципі немає. Зате до Кубанки п’ять разів на день їздить маршрутка, проїзд із 15 листопада збільшився до 20 грн.

 «Швидку викликаємо із Красносілки, але поки вона доїде …  Краще не хворіти», – сміється місцева жителька Світлана. – «Магазинів у нас вистачає, але ціни космічні, ті, хто можуть, їдуть закуплятися до міста», – додає вона.

ОСТАНКИ КОЛИШНЬОЇ ВЕЛИЧІ (ФОТО)

Важко повірити, що 30-40 років тому на цьому місці процвітав колгосп-мільйонник, а Кубанка посідала перші місця в районі. Були тут і двоповерховий садок, і амбулаторія, і великий клуб. Але зі зникненням колгоспу майже все було зруйновано.

СВІТЛО ЗА ВЛАСНИЙ РАХУНОК

Не тільки асфальту немає в Кубанці, але й вуличного освітлення. Як тільки вечоріє, село поринає в темряву, яку розбиває лише два  ліхтарі. Це їх люди встановили у приватному порядку, кинули на свій лічильник та оплачують за власний рахунок.

«В інших селах освітлені вулиці, а нас за худобу вважають. Село забите ... », – зітхає перехожа.

ШКОЛА – ОСТРІВ НАДІЇ (ФОТО)

Підходимо до дитячого садка і школи. Початкова школа – невеликий будиночок, усередині якого відчуваємо себе гігантами в країні ліліпутів: невеликий коридорчик і троє маленьких дверцят, поличка для взуття. Стукаємо в перші двері, заходимо й ойкаємо від контрасту з розрухою на вулиці. У класі дуже тепло й затишно, стіни розписані яскравими мультяшними пейзажами, на полицях іграшки та вироби учнів, на зеленій підлозі намальовані ромашки, а під кожною партою намальовані сліди ніжок, щоб першокласники правильно сиділи за партою. Усе це викладачі молодших класів розписували й облаштовували самі, ураховуючи кожну дрібницю. Навіть батареї розфарбовані, як кольорові олівці, щоб діти вчилися рахувати.

«Ми все робимо, для того щоб діткам було затишно, іграшки з дому приносимо, самі розфарбували стіни, пошили букви алфавіту. А влітку, як робили ремонт, залучали й чоловіків, і братів, і самі працювали, і фарбу за свої ж гроші купували», – розповідають учителі.

Школі обіцяють нову будівлю. Однак це вимагає багато фінансів, громада своїми силами не обійдеться, тож сподіваються отримати субвенцію.

(ФОТО)

Біль молодшої школи – вуличний туалет. У холодну пору року вчителям доводиться допомагати малюкам одягатися, щоб пробігти до туалету метрів із 50, а потім ще й переживати, чи не зламається стара дерев'яна підлога в туалеті для дівчаток.

«І сюди ж ходять  маленькі діти. У нас вага більша ніж у дітей, самі боїмося туди заходити», – зітхають учителі.

На фоні загальної занедбаності в Кубанці кидається в очі свіженька будівля нещодавно відремонтованого клубу. Щоправда повноцінно працювати клуб ще не почав, але вчителі сподіваються, що незабаром він запрацює на повну. А поки багаточисленні  гуртки для дітей працюють у школі, вивчають навіть болгарську мову й морську справу.

НОВА КУБАНКА (ФОТО)

Проїжджаємо Кубанку наскрізь і повертаємо в бік Нової Кубанки. Тут взагалі немає ані магазинів, ані аптеки. Маршрутка сюди не їздить, тож вісім кілометрів до Кубанки люди іноді долають пішки. А коли взимку замітає снігом, то можуть тижнями сидіти вдома.

Єдина світла пляма Нової Кубанки – маленький будинок культури і його директорка Алла Павлюк, про яку складають легенди.

«Сім'ї тут не завжди благополучні, самі розумієте, але пані Алла все одно запрошує аніматорів, влаштовує свята. Минулого року вона придумала «Веселковий тиждень», коли діти щодня мали приходити в одязі певного кольору. Вона всю душу вкладає у свою справу», – розповідають місцеві жителі.

НА ПРОЩАННЯ (ФОТО)

У цій подорожі більше за все нас вразили люди – чудові й небайдужі, силами яких і тримається те світле, що залишилося в цих селах: школа, садок і Будинок культури. Це передусім учителі, які, наприклад, переодягаються клоунами і влаштовують дітям свято, або зі своєї зарплати купують печиво й булочки і носять дітям на сніданок. Вони знають, що батьки, які з ранку вип'ють, не завжди згадують, що дитину потрібно погодувати. От і підгодовують малюків. Якби не ці дивовижні люди, напевно, Кубанка остаточно перетворилася б на депресивне потойбіччя. Але ці люди живуть надією на відродження і заряджають цією надією все навкруги.

Але, на жаль, однієї надії замало. Усе, що колись було створено, за попередні 30 років  було зруйновано вщент. І аби відновити це все, громаді знадобляться роки напруженої роботи і величезні кошти.   


Галерея




У вас є, що нам розповісти?
Поділіться з нами, заповнивши форму!