Публікації

ОДИН ДЕНЬ ЛИМАНСЬКОГО ЛИСТОНОШІ

ОДИН ДЕНЬ ЛИМАНСЬКОГО ЛИСТОНОШІ

“Тут треба працювати і в спеку, і в холод, і в сніг, і в дощ – не всі витримають”. 

Для пенсіонерів вони і психологи, і рятівники, і соціальна служба. Вони – сільські листоноші. На перший погляд скромна, але насправді – важка й недооцінена професія. Ми зрозуміли це, коли напросилися в стажери до Тетяни Михайлівни Долинської – листоноші, яка працює в Доброславі вже понад  10 років. 

«Робота не з легких, щоб потім не скаржилися. Сніг, дощ – все одно будемо йти, адже люди чекають на пенсію, на рахунки», – відразу попереджає нас Тетяна Михайлівна.

Про те,  як почала працювати листоношею, Тетяна Михайлівна згадує з посмішкою.

«Після виходу на пенсію сиділа вдома, було нудно, та ще й газети не приходили декілька місяців – читати нічого. Якось вирішила піти до поштового відділення, щоб дізнатися, чому не приносять газети. Виявилося, що на нашій дільниці немає листоноші. Оскільки роботи в мене не було, запропонувала свою кандидатуру.  Ось так це неочікувано і склалося».

Заробітна плата листоноші – 2 тисячі 900 гривень. Це ставка, як то кажуть, хочеш отримувати більше – пропонуй людям підписку на журнали та газети, адже чим більше підписок, тим більше заохочення у вигляді надбавок.

Відділення Укрпошти в Доброславі стареньке, приміщення потребують ремонту. Робоче місце листонош займає три кімнатки. Тут же у дворі живуть собачки, яких викинули господарі, і навіть кури, про яких добрі працівники пошти піклуються й  підгодовують.

Робота починається  із самого ранку.  Приїздить машина з поштою, і  потрібно все швидко розібрати. Спочатку сортують листи та квитанції по вулицях, а потім кожен листоноша розкладає всі квитанції,  газети та листи по своїх адресах. Займає ця робота близько двох-трьох годин. За 10 років роботи Тетяна Михайлівна наловчилася так, що працює швидше за конвеєр.

Тетяна Михайлівна каже, що раніше пошту розвозити велосипедами, але вони часто ламалися. Тому зараз листоноша користується своїм мопедом.  Щоб краще проникнутися специфікою роботи, ми вирішили піти пішки.

Під контролем (якщо так можна сказати) Тетяни Михайлівни – 7 вулиць, кожна з яких має протяжність приблизно кілометр, і ці вулиці потрібно  проходити день у день  у будь-яку  погоду.

У кожній руці листоноші – по два важкелезних пакети з газетами, листами та посилками. «І це, – каже Тетяна Михайлівна, – не напружений день». Як не дивно, таке навантаження витримують тільки старші люди.  «Взагалі-то, тяжко працювати, – продовжує  листоноша. –  Молодь хоче все й одразу, і щоб сильно не напружуватися, а тут треба працювати і в спеку, і в холод, і в сніг, і в дощ. Думаю, тому і не йдуть молоді люди на цю посаду, бо не витримають». 

Працюючи листоношею, стаєш і психологом, який вислухає всі  невдоволення, і рятівником, який допоможе вирішити побутові проблеми, і за все це добро ще й можеш наразитися на небезпеку.

 Майже в кожному помешканні є собаки, які, як виявилося, дуже агресивно реагують на листонош. Тетяна Михайлівна пояснює, що собаки відчувають запах свіжонадрукованої газети, який їм неприємний, і шаленіють від цього. Виявляється, листоноша вже не раз потерпала від укусів собак,  і тому носить спеціальний балончик для відлякування цих тварин.

«Ще однією проблемою є зловісні скриньки для пошти чи взагалі їхня відсутність», – бідкається Тетяна Михайлівна. Коли немає поштової скриньки, листоноша змушений засовувати пошту у ворота або у хвіртку. Але це не надійно, бо  пошта може загубитися, коли підійметься вітер або ще щось трапиться.

Та це все дрібниці порівняно з позитивною стороною цієї роботи. Деякі люди (в основному це одинокі пенсіонери)  зранку чекають на листоношу надворі, аби просто поговорити або поскаржитися на щось. Ось тоді листоноша стає кваліфікованим психологом, вислуховує, дає поради або просто співчутливо киває. Інколи старенькі люди просять принести продукти харчування, бо самі не можуть дійти до магазину, і листоноші залюбки допомагають таким людям.

Інші ж чекають, щоб поскаржитися на  великі рахунки за комуналку або на те, що домашній телефон не працює вже три дні. І хоча в першому випадку Тетяна Михайлівна нічим не допоможе, то майстра для домашнього телефону викличе без питань.

«Танечка для мене як відрада. Я живу одна, інколи буває дуже сумно, а коли приходить Таня, то й веселіше стає. Нещодавно її не було декілька тижнів, я вже почала хвилюватися, а до поштового відділення сама  не можу піти, щоб дізнатися, що сталося. Та коли Тетяночка прийшла (виявляється, вона хворіла), я не могла натішитися», – відгукується про Тетяну Михайлівну місцева жителька Віра.

За день, проведений із Тетяною Михайлівною, ми зрозуміли наскільки важливою є професія листоноші. А хто вважає, що ця професія з розвитком Інтернету стане непотрібною, просто не розуміє, що  листоноша в селі – це не просто пошта. Для тисяч людей листоноші як янголи, які дають віру в те, що світ небайдужий, і впевненість, що є люди, які завжди вислухають. А це, повірте, дорого коштує.  


Галерея




У вас є, що нам розповісти?
Поділіться з нами, заповнивши форму!