Публікації

РЕВІЗОР В ОНИСЬКОВОМУ: ЩОРАЗУ НАМ НАГАДУЮТЬ, ЩО ПІД ЧАС ВИБОРІВ СЕЛО ПIДТРИМУВАЛО ІНШОГО КАНДИДАТА

РЕВІЗОР В ОНИСЬКОВОМУ: ЩОРАЗУ НАМ НАГАДУЮТЬ, ЩО ПІД ЧАС  ВИБОРІВ СЕЛО ПIДТРИМУВАЛО ІНШОГО КАНДИДАТА

Цього разу «Лиманський ревізор» відправився в село Ониськове Трояндівської сільради. Треба зізнатися, що жителі села нас запрошували дуже давно, але дорога лякала – занадто багато жахів про цю «дорогу життя» розповідали місцеві. І все ж таки ми вирішили ризикнути. Що з цього вийшло – читайте в рубриці «Лиманський ревізор».

Коли ми виїхали з Трояндового в сторону Ониськового, у перші хвилини навіть вирішили, що місцеві жителі над нами пожартували. Машина спокійно шурхотіла шинами по ідеальному, недавно покладеному асфальті і в якийсь момент була  паніка – невже їдемо не в ту сторону? Але рівно за 800 метрів у  машині пролунав подих полегшення – ні, усе правильно! Асфальт різко закінчився,  і ось вона – одна з тих доріг, про які народ уже склав анекдот: ну не приймає земля українська асфальт, не приймає!

Чим ближче до Ониськового, тим менше асфальту було на поверхні, і здебільшого дорога нагадувала серйозну смугу перешкод. У випадку з Ониськовим це навіть не фігура мови. Місцеві жителі розповіли про сумний випадок, який  нещодавно трапився із поштовою машиною. «2-3 тижні тому тут застрягла машина з поштою, шукали півдня трактор, щоб витягти ту машину. Думаю, якщо так застрягне ще декілька разів, то перестане до нас їздити взагалі», – міркує місцева жителька Олена.

«Про автобус із Одеси я вже мовчу, дуже часто застрягав. До ремонту дороги маршрутка з Доброслава до нас  не їздила взагалі, хоча за розкладом мала їздити тричі на тиждень», – продовжує вона.

Частину дороги біля Трояндового, яку не ремонтували, розрівняли спецтехнікою, і зараз маршрутка з Доброслава їде за розкладом.

Старожили згадують, що раніше навколо Ониськового росли чудові сади. Яблука, абрикоси, персики збирали й переробляли на консервному заводі. Зараз роботи в селі майже немає. Дехто із жителів працює у фермерів, хтось у дитсадку чи школі, де, до речі, весь колектив  місцевий. Хто може їздити в місто, намагається знаходити таку роботу, щоб працювати по змінах, щоб «мотатися» по поганій дорозі не щодня. Чоловіки влаштовуються переважно охоронцями, жінки – санітарками в лікарні.

Більшість жителів Ониськового впевнені, що владі не до них, і треба жити,  розраховуючи на свої сили. «Раніше до нас щочетверга приїжджав голова сільради Ігор Пилипучк, а тепер не їздить.  Потеплішає, то, може, і приїде.  Після зими по нашій дорозі страшно їздити! Голова часто нам нагадує, що жителі Ониськового на виборах підтримували іншого кандидата. А раз не підтримували його, то годі й щось просити тепер. Я, наприклад,  зайвий раз намагаюся не ходити до сільської ради. Якось навіть зайти в приміщення побоялася, бо голова так кричав, що аж на вулиці було чути», – розповідає жителька Оля.

(Тут треба відзначити, що ця розмова проходила в  той самий день, коли депутати зняли Пилипчука з посади, але жителі про те ще нічого не знали).

Місцеві жителі часто користуються дорогами, прокладеними в полях. Але цими дорогами можна проїхати, коли сухо.

«Заблукати недосвідченим на перехрестях польових доріг простіше простого», – застеріг нас чоловік і звернув із дороги в поле. А ми поїхали шукати центр Ониськового.

У самому центрі села нашу увагу привернула свіжопофарбована капітальна споруда. Виявилося, що це зупинка, яка на фоні розбитої центральної вулиці виглядає якось неочікувано. Водії ж маршруток продовжують лякати місцевих жителів тим, що по такій дорозі в село більше не приїдуть. І якщо найближчим часом водії все-таки дотримаються слова, то зупинка в Ониськовому, яка виглядає абсолютно чужорідною, має всі шанси стати пам'ятником абсурду.

За зупинкою акуратна, очевидно, нещодавно вимощена доріжку. Повз покинуту  їдальню і зруйнований двоповерховий гуртожиток доріжка веде до школи. Слово «школа» навіть хочеться написати з великої літери, настільки приємно нас здивувала кольорова будівля серед решти сірого в похмурий день. Школа в Ониськовому – справжній «острів культури», саме так її називає директор Ярослава Рябошапко.

У школі цього  року замінили вікна,  і сама будівля виглядає дуже доглянутою. Видно, що в неї є бережлива господиня. Ярослава Володимирівна розповіла, що в школі немає актової зали,  але замість неї використовують хол на першому поверсі. Немає їдальні, але й тут знайшли вихід: діти молодших  класів обідають у дитсадку, школярів середніх класів після четвертого уроку відпускають на годину пообідати вдома. У селі немає Будинку творчості, але при школі працюють гуртки. Хоча заняття проводять аматори, діти із задоволенням відвідують гуртки.

«Ми постійно щось ремонтуємо, підфарбовуємо, підправляємо, – розповідає Ярослава Володимирівна. – А коли потеплішає, ми закінчимо дитячий майданчик. Жителі села самі його облаштовують. А які тут навесні тюльпани цвітуть уздовж паркану! Приїжджайте до нас навесні помилуватися цією красою!»

Виявляється, у школі працює й чоловік Ярослави Володимирівни. Він у школі головний стосовно ремонту. Трубу прорвало – полагодить, доріжки від снігу почистить, піском посипле. «На мені все тримається», – сміється дядько Саша (так він нам відрекомендувався).

Навколо школи є й  інші облагороджені острівці: дитячий садок, два дитячі майданчики, доріжка, нова зупинка, клумби, відремонтований базар. І все це завдяки ініціативі декілька молодих мам.  

«Починали ми удвох, потім утворилася група ініціативних батьків», - розповідають Ірина Бімбас і Світлана Магденко.

«Спочатку все робили власними силами, а коли можливості вичерпалися, звернулися до депутата нашої вулиці та до голови сільради», - продовжує Ірина.

Молоді жінки розповіли, що голова сільради їхню ініціативу підтримав. Спільними зусиллями установлено лавки, урни для сміття. Один з депутатів допоміг побудувати зупинку. Власними силами

відремонтували туалет.

«Наша активна група разом із депутатом Євгенієм Магденко планує цього року навіть  провести вуличне освітлення, установити відеокамери й облагородити клумбу в центрі села біля водонапірної вежі» - поділилися активісти.

Але є одна проблема, з якою жінкам не впоратися. Ще 2015 року в центрі села, біля дитячого майданчика, викопали котлован під церкву, будівництво якої так і не розпочалося, а величезна яма залишилася. Одного разу в неї уже впала дитина і розрізала ногу арматурою.

«Я дуже злякалася, із села ж неможливо виїхати, транспорту немає, а в мене на руках ще й новонароджена дитина. Добре, що односельчанин своєю машиною відвіз нас до лікарні зашивати рану», – згадує Ірина.

«Ми не раз зверталися і до голови сільради, і в райадміністрацію,  і до депутатів. На Раді регіонального розвитку Василь Приймак пообіцяв, що в найкоротший термін вирішить цю проблему. Час іде, а котлован так і стоїть», – жаліються жінки.

Жителі Ониськового знають, кому зобов'язані за оазиси, які з'явилися в селі.

«Наші дівчатка – усе роблять самі! Коли розібрали доріжку, вони старими плитами виклали стежку до пошти, заклали ями на дорозі. Уявляєте, самі! Було дуже холодно, а наші тендітні дівчатка носили плити, які по 20 кілограмів кожна», – захоплюється перехожа й показує нам забиті ями.

«На жаль, ми нікому не потрібні.  Якщо самі для себе не зробимо порядок, ніхто нам його не зробить», – підтримує її супутниця.

«Усе залежить від людини», – розмірковує жінка, яка підійшла, почувши наші розмови. Вона розповіла історію про те, як 20 років тому не закрили дитсадок, дякуючи Валерію Бойку (на той  час директорові садочка). Хоча садочок тоді відвідувало лише двоє дітей.

«Ходили до садка моя дочка Таня й дівчинка Катя. Я з мамою Каті по черзі носили їжу нашим діткам, а коли не встигали, то нянечки приносили. У Кіровому тоді закрили садок. Він був великий, двоповерховий, а зараз одні руїни лишилися. А наш Валерій Бойко садок відстояв. Директор давно змінився, а садок і до сьогодні  працює. На випускному  вечорі моєї доньки Валерій Павлович пригадував, як завдяки Тані  та Каті садок не закрили», – розповіла Ганна.

Зворушлива історія нагадала нам про великий зруйнований садок у Трояндовому і в Любополі, які ніколи не будуть відновлені. Приклад з Ониськовим змушує задуматися про те, що можна було спробувати їх врятувати, але, мабуть, ніхто не був у цьому зацікавлений. Таке ставлення добре ілюструє теорію розбитих вікон у дії. Назва теорії походить від типового прикладу її дії: «Якщо в будівлі розбите одне скло, і ніхто його не замінює, то через деякий час у цій будівлі не залишиться жодного цілого вікна». Хочеться вірити, що в Ониськовому ця теорія спрацює навпаки, і від охайних ділянок, посаджених квітів та пофарбованих дитячих майданчиків «доглянутість» пошириться на все село. Адже  працьовиті й  добросерді жителі Ониськового на це заслуговують.


Галерея




У вас є, що нам розповісти?
Поділіться з нами, заповнивши форму!