Публікації

ВИХОВАТЕЛІ 24 ГОДИНИ НА ДОБУ: «У НАС НАЙКРАЩА І НАЙЦІКАВІША РОБОТА»

ВИХОВАТЕЛІ 24 ГОДИНИ НА ДОБУ: «У НАС НАЙКРАЩА І НАЙЦІКАВІША РОБОТА»

27 вересня в Україні відзначають День вихователя і дошкільних працівників. Мабуть, кожен із батьків хоч раз подумки співчував працівникам дошкільних закладів: «Бідні, як же вони справляються? Я вдома свою дитину по пів години вмовляю одітися, а у неї в групі таких 30». І справді: як? Ми познайомилися з вихователями дитячого садка «Теремок» у Доброславі, які поділилися своїми історіям. Тож публікуємо найцікавіші уривки нашої розмови.

«Я мріяла бути логопедом, а в цьому садку проходила практику. Я просто закохалася в колектив і дітей і залишилася тут працювати. Рік пропрацювала на замінах, і ось уже з вересня я веду групу дітей 3-4-х років. У моїй групі – одні хлопчики, з ними не посумуєш і не поплачеш: тільки посмішки й веселощі. Малюкам важко вимовити моє ім'я по батькові, тому кожен називає мене по-своєму: «Юля Ігоря» і «Ігагарева», – сміється наймолодша вихователька Доброславського дитсадка Юлія Соболєва.

«Мій секрет – більше любові, кращого методу просто немає! На роботу я ходжу з посмішкою! Ми постійно щось вигадуємо. Сьогодні мої малюки з мотузочок за допомогою клейових пістолетів творили дерево. А взагалі-то в хід ідуть і піна для гоління, і лак для волосся – у нас дуже креативний підхід до навчання. Діти заряджають енергією, вони приходять і відразу посміхаються, як  же не посміхнутися їм у відповідь? Добре  пам'ятаю свій перший робочий день у яселках з малюками до 3-х років. Раніше мені подобалося працювати з найменшими, а тепер люблю працювати з дітками  старших груп. Вони вже такими дорослими себе почувають, особливо на дитячих святах. А ще діти – це завжди сюрпризи й несподіванки. У  групі попереднього випуску був хлопчик, який зовсім не брав участі  в репетиціях, ніколи не співав, не танцював. Я дуже переживала, як же він буде себе поводити на святі, а він, уявіть собі, виступив ідеально!» – згадує вихователька «Теремка» Катерина Грабовська.

«Я працюю в садочку 10 років і можу сказати, що нинішні діти менш терплячі, у них  завищені очікування. Якщо раніше ми могли показати дітям картинку й обговорювати її, то тепер, щоб привернути увагу, ми показуємо щось на проекторі, зі спецефектами, так би мовити.

Бути вихователем – це покликання. Але діти віддають у 100 разів більше любові. У моїй старшій групі є кавалер, який весь час кличе мене на риболовлю й обіцяє зловити мені найбільшу рибу. А коли я вийшла з відпустки, діти приготували мені сюрприз – намалювали плакат з відбитками своїх долоньок. Попросили мене заплющити очі, відвели в кімнату й навперебій розповідали, де чий відбиток.
Кажуть, що вчителі залишаються вчителями 24 години на добу, з вихователями те ж саме.

Професія накладає певний відбиток. Коли  виходжу з роботи і бачу дитину без шапочки, думаю: хіба  мама не відчуває, що холодно. А коли чую, як мама вичитує малюка, виникає запитання: чому ж не знайти інші слова? Адже ж можна вмовити дитину. Діти – справжні чарівники, і з кожним новим потоком дітей я знову повертаюся в дошкільний вік, виходить, мені завжди до семи років», – ділиться секретом вічної молодості вихователька Тетяна Подолян.

«Сьогодні ми були на стадіоні, раптом чую, що мене хтось кличе. Повертаюся – біжать до мене десятикласники обійматися. Я всіх згадала, крім одного хлопчика. Його однокласники кажуть: «Так це ж наш Женя!». От тоді я його й згадала. Але як упізнати в цьому серйозному юнакові усміхненого малюка? Мені так приємно бачити цих хлопців і знати, що вони раді бачити мене. Я пишаюся їхніми досягненнями й відчуваю, що в кожного вихованця залишилася частинка моєї любові й уваги», – розчулилася Наталія Осецька.

Олена Мандева працює в садку 45 років, із них 39 – вихователем ясельної групи. Саме до неї вперше приходять дітки, з нею вони проходять найскладніший і найтриваліший період адаптації, коли треба відвикати від мами, звикати до нового місця, розпорядку, колективу.

«Я виховала вже по кілька поколінь в одній родині. Спочатку до мене ходили батьки, потім діти, обіцяють ще й онуків привести. Коли я передаю діток у старші групи, завжди стежу за ними, цікавлюся успіхами, не пропускаю свята, а на всіх випускних плачу, як уперше. Діти – найбільш відкриті й щирі творіння, і бути провідником малюків у наступний етап дорослішання – для мене справжнє щастя. Я дуже люблю свою роботу», – зізнається вихователька.

«Коли я тільки починала працювати вихователем, так звикла до дітей, що на урочистому випускному святі дружно плакала разом із групою. Навіть хотіла написати заяву про звільнення – так мені було важко з ними розлучатися», – розповідає завідувачка садочка «Теремок» Олена Бобурчак. За її словами, колектив дитсадка має свою особливу родзинку. Тут дітям усе показують на власному прикладі, і не тільки про вміння поводити себе за столом.

 «Веселимося, танцюємо й співаємо ми теж завжди разом із дітьми! Нещодавно нам установили новий майданчик. Здогадайтесь, хто першим покатався на гойдалці? Звичайно, ми, а діти, переконавшись, що це весело, із задоволенням приєдналися», – ділиться Бобурчак.

Якщо чесно, коли я підходила до будівлі дитячого садка,  боялася побачити втомлених людей, навколо яких одночасно кричать десятки дітей. Людей, які можуть видихнути тільки під час нетривалої тихої години й після зміни. Людей із згаслим поглядом, терпіння яких щодня випробовують на міцність одразу 25 малюків. Як же я помилилася! Виявилося, що виховательки – це активні, веселі оптимістки, в очах яких стільки любові, готовності прийти на допомогу і навіть пустощів. 

Напередодні свята редакція газети «Лиманські факти» бажає кожному з вас, шановні виховательки й дошкільні працівники, здоров'я, терпіння, радості, сприятливих буднів і веселих, наповнених відпочинком вихідних. Дякуємо за ваше добре серце, щиру посмішку, доброту, любов і турботу!


Галерея




У вас є, що нам розповісти?
Поділіться з нами, заповнивши форму!